СТАТИСТИЧНІ  ДАНІ

БЛАГОВІЩЕНСЬКОГО РАЙОНУ

Благовіщенський район Кіровоградської області розташований в південно-західній частині Придніпровської височини, в лісостеповій зоні. На заході він межує з Гайворонським, на сході – з Голованівським районами Кіровоградської області. Через усю територію району з півночі на південь тече річка Синиця, вона впадає в р. Південний Буг, який відділяє район з півдня від Савранського району Одеської області та Кривоозерського району Миколаївської області.

Створення району відноситься до 12 квітня 1923 року, коли були скасовані округи і губернії. До складу Первомайського округу Одеської губернії увійшов щойно створений Данилово-Балківський район з центром у с. Данилова Балка. У червні 1925 року губернський поділ було скасовано і всі адміністративні губернські функції перейшли до окружних органів управління. У кінці 1928 року центром Даниловобалківського району стало селище Ульяновка. У червні 1930 року Первомайський округ було скасовано, а 9 лютого 1932 року в числі перших п’яти в Україні областей створено Одеську область, у складі якої опинився Грушківський, колишній Даниловобалківський район. 5 травня 1949 року Президія Верховної Ради Української РСР своїм указом перейменувала Грушківський район на Ульяновський. 12 лютого 1954 року він був переданий Кіровоградській області.

Площа району – 0,7 тис.км.2. В районі – 27 населених пунктів, які підпорядковуються одній міській та 17 сільським радам, проживає 26,4 тис.чол. населення, в тому числі міського – 6,3 тис.чол., сільського – 20,1 тис.чол.

Назва населених пунктів району: м.Благовіщенське, с. Богданове, с. Великі Трояни, с. Вільхове, с. Грушка, с. Данилова Балка, с. Дельфінове, С. Змійове, с. Йосипівка, с. Кам’яний Брід, с. Кам'яна Криниця, с. Кошаро-Олександрівка, с. Лозувате, с. .Луполове, с. Маньківка, с. Мечиславка, с. Новоселиця, с. Петрівка, с. Розношенське, с. Сабатинівка, с. Сергіївна, с. Синицівка, с. Синьки, с. Станіславове, с. Христофорове, с. Шамраївка, с. Шевченка.

Відомості про районний центр (історична довідка, відомості про історичні пам’ятки, відомості про промислові підприємства, соціально-культурні заклади, агропромислові формування)

Місто Благовіщенське – районний центр Благовіщенського району Кіровоградської області. Знаходиться у південно-західній частині області за 206 кілометрів від обласного центру. Місто навпіл ділить річка Синиця – притока Південного Бугу.

У місті є вузькоколійна залізнична станція Грушка, автостанція. За допомогою місцевих автобусів транспортне сполучення підтримується з Києвом та Кіровоградом. Транзитні автобуси курсують через Благовіщенське на Київ, Одесу, Миколаїв, Херсон, Вінницю, та інші міста України. За півтора кілометра від Благовіщенська проходить автомагістраль Київ-Одеса.

Станом на 01.01.2013 року в місті Благовіщенське проживало 6,3 тис.чол. Населення за національним складом суцільно українське, є буквально декілька представників інших національностей.

Поселення на місці сучасного Благовіщенська виникло на початку ХІХ століття. Його історія тісно пов’язана з Грушківським цукровим заводом. Благовіщенське і район виникли і існують саме завдяки цьому найдавнішому переробному підприємствоу України.

Земля, на котрій був споруджений завод, належала княгині Марії Строгановій, народженій Потоцькій. Вона розпочала будівництво цукрового заводу восени 1870 року. Оскільки завод зводився неподалік с. Грушка, його назвали Грушківським. Одночасно з заводом зводились водяний млин, винокурня, кілька допоміжних будівель, а також 20 хат і дві казарми для робітників.

Наприкінці 1872 року майже всі виробничі будови були споруджені.

У наступному році завод перейшов у власність товариства на паях, де контрольний пакет акцій належав графу Григорію Строганову, чоловікові графині Строганової. Товариство прискорило завезення з Бельгії необхідного обладнання, а також законтрактувало у графині 1051 десятину землі для вирощування цукрових буряків. Восени того ж року завод видав першу продукцію.

З 1904 року і до націоналізації заводу 1918 року головним орендатором, а фактично господарем підприємства, був головний інженер Київської удільної контори Леонід Тимофійович П’ятаков. За його господарювання сталися певні зміни на краще. Від станції Грушка до заводу були підведені залізничні колії.

В результаті реконструкції підприємства 1928 року його продуктивність зросла у півтора раза.

В 1921 році на прохання робітників та службовців району Первомайський окружний земельний відділ виділив із земель державного фонду, які розташовані на правобережжі річки Синиці, площу під індивідуальні садиби. 25 березня 1922 року під керівництвом землевпорядника Кіби Петра Федотовича було розміщене робітниче селище. Першими спорудили будинки робітники заводу Параконний Роман Йосипович, Струковський Степан Антонович, учитель Параконний Василь Ілліч та інші. Робітниче селище було названо Ульяновка, яке після смерті В.І.Леніна (Ульянова) за проханням робітників цукрового заводу 1924 року ЦВК СРСР було перейменовано в Ульяновку.

В 1926 році на лівому березі річки Синиця теж було приступлено до розподілу державних земельних фондів під садиби робітникам і службовцям. Першим поселенцем був робітник заводу кочегар Білоконь Тарас Мефодійович, тому селище назвали Тарасівкою, на даний час це північна частина Благовіщенська.

В період після Великої Вітчизняної війни завод став на лише найбільшим економічно сильним підприємством району, а й об’єктом досить потужної інфраструктури. Школа, дитячий садок, гуртожиток, житлові будинки, неврологічне відділення з бальнеологічним грязелікуванням, будинок культури, інші життєво важливі об'єкти виростали навколо заводу.

19 липня 1974 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР селище віднесене до міст районного підпорядкування. Це наймолодше місто в Кіровоградській області.

В районному центрі діють дві загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів, дитячий садок, професійно-технічне училище, дитячо-юнацька спортивна школа, школа мистецтв, районний будинок культури, дві бібліотеки та районний історичний музей.

В Ульяновці функціонує центральна районна лікарня, шість аптек, стаціонарне відділення для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян.

Ульяновка – це зелене, гарне місто. Його окрасою є парк, який закладений на початку 70-х років минулого століття, належить до природно-заповідного фонду України.

В Ульяновці збереглася ґуральня ХІХ століття, яка віднесена до пам’яток архітектури місцевого значення в Кіровоградській області. Біля першої райцентрівської школи споруджено погруддя партизанки Валентини Шевченко, яку разом з іншими підпільниками стратили фашистські прислужники за кілька годин до звільнення Ульяновки від німецьких окупантів. У центрі міста височить обеліск слави, споруджений в пам’ять воїнів-земляків, що загинули під час Великої Вітчизняної війни та пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам всіх поколінь.

В місті функціонує промислове підприємство - ТОВ “Поліграфсервіс”.

В районі все більших темпів набирає розвиток підсобних промислів. На території району збереглося кілька пам’яток архітектури місцевого значення в Кіровоградській області. До них належить церква 1989 року в с. Кам’яний Брід, Святодухівська церква 1804 року у с. Кам'яна Криниця, водяний млин кінця ХІХ у с. .Луполове, церква ХІХ століття с. Данилова Балка.

ІСТОРІЯ СЕЛИЩА

Історія Ульяновки частина 1

Ульяновка — селище міського типу, центр району. Розташована за 206 км на південний захід від Кіровограда. За 1,5 км на схід від Ульяновки проходить автошлях Ленінград—Одеса. У селищі є залізнична станція Грушка. Населення — 10,6 тис, чоловік.

 Поселення на місці сучасної Ульяновки засноване на початку 80-х років XIX ст. Восени 1870 року власниця землі поблизу села Грушки Балтського повіту княгиня Строганова уклала договір з чернігівським купцем Лукіним про спорудження цукрового заводу. Наприкінці 1872 року недобудоване підприємство прибрали до своїх Рук іноземні капіталісти. Француз Буйсу за згодою княгині Строганової отворив товариство Грушківського бурякоцукрового заводу з основним капіталом у 500 тис. крб. Значна частина паїв цього товариства належала французьким, бельгійським і швейцарським капіталістам. Зацікавлені в прибутках, нові власники частину обладнання завезли з-за кордону, і 10 грудня 1873 року Грушківський завод було введено в дію.

 Одночасно з заводом зводилися водяний млин, винокурня, кілька допоміжних господарських будівель, а також 20 хат і дві казарми для робітників. Цукрові буряки для заводу постачали поміщики, які через Київську удільну контору орендували землі департаменту уділів. Крім того, у Грушківському маєтку товариство бурякоцукрозаводу також заорендувало 800 десятин землі, на якій вирощували цукрові буряки. Обробляли цю землю т. зв. строковики — безземельні або малоземельні селяни, завербовані з Чернігівської, Курської та ін. губерній. Розміщали їх по економіях. Основне ядро працюючих становили робітники з різних місцевостей. На сезон цукроваріння сюди наймалися й бідняки з навколишніх сіл — Грушки, Юзефового, Шамраївки та Мечиславки.

         Робочий день на заводі тривав 12 годин, а в економіях — 15—17. За тяжку виснажливу працю навіть кваліфіковані робітники одержували 10—12 крб. на місяць, а заробіток сезонників не перевищував 15—20 коп. за день. Непоодинокими були випадки обрахунку робітників та видача замість частини зароблених грошей недоброякісних продуктів із заводської крамниці. Навіть Балтський повітовий суд в грудні 1876 року змушений був завести справу «Про неправильні розрахунки з робітниками» на директора заводу Левана.

Історія Ульяновки частина 2

Медичну допомогу хворим подавав лише фельдшер. У вересні—грудні 1876 року до приймальної палати щоденно зверталося в середньому 17 з 168 цехових робітників4. Вогкі житла були розсадниками хвороб та епідемій. Чимало робітників хворіло на запалення легенів, катар шлунку.

         Жорстока експлуатація, свавілля адміністрації, тяжкі умови життя викликали гостре невдоволення трудящих. Так, ще під час будівництва заводу підрядчик повідомляв адміністрацію, що землекоп М. А. Зайченко, діставши травму, кілька днів не виходив на роботу, а після одужання звинувачував підприємців у шахрайстві. В травні 1873 року адміністрація Грушківського заводу клопотала перед балтським повітовим поліцейським управлінням про встановлення на підприємстві поліцейського нагляду.

         Незважаючи на великі капіталовкладення, цукровий завод не давав підприємцям бажаних прибутків. Тому 1879 року його рухоме майно було продане з торгів. Через три роки завод перейшов у відання Київської удільної контори, яка здала його в оренду німецьким підприємцям. Умови праці робітників не поліпшилися. В листопаді 1888 року на цукроварні спалахнув страйк. При наймі робітникам видавався грошовий завдаток у розмірі двомісячного заробітку. Решту ж грошей вони одержували по закінченні сезону цукроваріння. Відробивши завдаток, робітники звернулися до директора заводу з проханням видати частину грошей наперед для сплати казенних повинностей і домашніх потреб. Після відмови адміністрації задовольнити їхні вимоги 182 робітники 4 листопада припинили роботу. Погрози директора і поліції не залякали страйкарів, більшість з них розійшлася по домівках. Тільки через чотири дні після набору нових робітників завод знову почав працювати.

Зростання вивозу сільськогосподарської сировини спричинило будівництво вузькоколійної залізниці, що мала пролягти поблизу заводу. В 1892 році споруджено невелику залізничну станцію Грушка, перший поїзд через яку пройшов восени 1894 року. Прокладання залізниці сприяло розширенню виробництва на заводі. Кількість робітників збільшилася на 140 чоловік, а всього на заводі працювало 604 чоловіка.

Історія Ульяновки частина 3

Поступово розширювалося призаводське поселення. В офіційних документах 1893 року воно називалося виселком Грушківського цукрового заводу. Тут було 50 господарських і житлових будинків, мешкало 200 чоловік. Приймальна палата не могла подати медичну допомогу всім робітникам і жителям виселка. Через відсутність профілактики інфекційних захворювань 1892 року в Грушці мали місце смертні випадки від холери. Тільки на початку XX ст. відкрито фельдшерський пункт, на базі якого в 1904 році почала діяти лікарня.

         Переважна більшість робітників не знала грамоти. Лише в 1900 році при заводі засновано трикласну церковнопарафіяльну школу. Наступного року вчителька І. П. Замотайло організувала тут драматичний гурток, члени якого провадили агітаційну роботу серед робітників заводу. Душею гуртка став син модельника заводу Є. В. Рожнятовський. Ще навчаючись в Одеській землеробській школі, він познайомився з революційною літературою. Повернувшись 1903 року додому, Рожнятовський разом із Замотайло залучив до драматичного гуртка найбільш свідомих робітників С. Т. Посту па льського, Г. Ю. Кравченка, Ф. П. Павлова, Л. Олійника та Д. Л. Скопенка. Члени гуртка читали марксистську літературу, поширювали серед робітників прокламації, які привозив з Одеси Є. В. Рожнятовський.

 Весною 1906 року під керівництвом членів гуртка відбувся страйк робітників заводу. Учасники його висунули вимоги: підвищити заробітну плату, скоротній робочий день до восьми годин, поліпшити житлові умови робітників. Після дводенного простою власники підприємства погодилися дещо підвищити платню, а інші вимоги страйкуючих відхилили. Довідавшись про страйк, сільськогосподарські робітники в економії теж відмовилися виходити на роботу. Управителі звернулися до подільського губернатора з проханням надіслати війська. Сюди прибув полк солдатів, яких використовували на сільськогосподарських роботах до осені 1906 року.

         Під час революції 1905—1907 рр. під виливом робітників заводу посилилися виступи селян навколишніх сіл проти поміщиків і місцевих властей. Якщо в 90-х роках XIX ст. спостерігалися лише поодинокі факти захоплення ними удільних земель або спільних для уділу й сільської общини вигонів, то в роки революції селяни Грушки, Розношенського, Кошаро-Олександрівки та ін. населених пунктів заорювали удільну землю, рубали ліс. Керуючий удільним маєтком змушений був не тільки звертатися по допомогу до Балтського повітового суду, але й просити управління Київського удільного округу виділити польових наглядачів і надіслати для охорони майна зброю6. Після поразки революції адміністрація звільнила з роботи найактивніших робітників.

Історія Ульяновки частина 4

Під час першої світової війни переважна більшість чоловіків із цукрозаводу була мобілізована в армію. Однак для того, щоб завод не знижував випуску продукції, адміністрація за домовленістю з подільським губернатором залишила на заводі найбільш кваліфікованих робітників.

         Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у травні 1917 року на фермі цукрового заводу в с. Надеждівці побувала агітбригада селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів. У її звіті говорилося про жахливі умови життя і праці робітників: спали вони в брудних холодних приміщеннях, їли недоброякісний хліб, тяжко хворі жінки-робітниці лежали на вологій соломі, їх не відпускали з роботи. Таким же було становище робітників і на Люшневатській фермі. Після втручання агітбригади управитель цукрового заводу наказав поставити в приміщеннях нари, поліпшити харчування, добавити робітникам по 4 фунти цукру на місяць. Робочий день було скорочено з 14 до 12 годин.

         Трудящі селища з великою радістю дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці 1917 року на завод повернулися Є. В. Рожнятовський і колишній робітник млина (що діяв при заводі), матрос крейсера «Аврора» С. Т. Михайловський. Вони розповідали односельцям про В. І. Леніна, про перші декрети Радянської влади. В січні 1918 року робітники вигнали представників адміністрації і обрали самоврядування — колегію на чолі з А. С. Казимировим. Велику роботу серед населення проводили представники Данилово-Балківського волревкому, діяльність якого розповсюджувалася і на призаводське селище — виселок Грушківського цукрового заводу.

         Радянське будівництво перервала у квітні 1918 року австро-німецька окупація. Щоб зберегти підприємство від пограбування, з ініціативи робітничої колегії було створено групу самооборони, яку очолив котельник М. С. Вантуховський. Робітники заводу, залізничники і жителі навколишніх сіл саботували вивіз хліба, цукру, худоби до Німеччини та ін. розпорядження окупаційних властей. 18 червня місцеві власті надіслали телеграму міністерству внутрішніх справ гетьманського уряду, в якій скаржилися, що під впливом робітників цукрового заводу Грушківський сільський сход вирішив не повертати землі й реманенту поміщикам. У листопаді року війська окупантів залишили селище і прилеглі села. Після них тут «господарювали» петлюрівці, яких червоноармійські частини розгромили весною року.

Історія Ульяновки частина 5

Під час наступу Денікіна, влітку 1919 року було організовано запис добровольців на боротьбу з білогвардійцями. До червоноармійських загонів пішло чимало робітників заводу, серед них А. Ф. Лукасевич, П. В. Костенко, К. М. Савицький, М. Я. Добрановський, В. Г. Дунаєвський. В серпні селище захопили денікінці, яких вигнала звідси Червона Армія в січні 1920 року.

         У квітні 1920 року на заводі оформився комуністичний осередок, до якого входило 10 чоловік. Першим секретарем осередку став учасник громадянської війни П. В. Костенко. Восени 1923 року партійний осередок поповнився комуністами, що приїхали сюди з Первомайська. З ініціативи місцевих комуністів 18 січня 1922 року на заводі була створена комсомольська організація, до якої входило 13 членів. Під керівництвом партійного осередку вони у складі чопівських загонів брали активну участь у ліквідації банд.

         Після громадянської війни робітники заводу, керовані комуністами, розгорнули боротьбу за підвищення продуктивності праці, повне забезпечення сировиною підприємства, поліпшення культури й побуту. На заводі широкого розмаху набрав робкорівський рух. До Первомайської окружної «Селянської газети» регулярно надсилали кореспонденції 11 чоловік. З їх ініціативи в жовтні 1924 року було скликано першу окружну нараду робсількорів.

Історія Ульяновки частина 6

Активно включилися робітники в боротьбу за соціалістичну перебудову села. Було організовано шефство над ТСОЗами та буряковими товариствами в Грушці, Шамраївці, Юзефовому, Даниловій Балці, Новоселиці. Виїзні групи провадили масово-політичну роботу серед населення, допомагали ТСОЗам в ремонті сільськогосподарського інвентаря, організовували сельбуди, хати-читальні, червоні кутки. Так, у жовтні 1925 року в с. Луполовому почав працювати робітничо-селянський клуб «Змичка». Робітники заводу подавали селянам кваліфіковану допомогу у підвищенні культури землеробства й боротьбі з шкідниками ланів.

         Перші кроки соціалістичних перетворень здійснювалися в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі чинили запеклий опір заходам Радянської влади. У травні 1924 року бандити вбили начальника заводської охорони Чекановського, який за завданням партосередку виїхав у Юзефове для надання допомоги незаможникам в організації ТСОЗу.

 З глибоким сумом сприйняли жителі заводського селища звістку про смерть В. І. Леніна. На траурному мітингу робітники прийняли рішення просити Радянський уряд присвоїти заводу та його селищу ім’я вождя пролетаріату — Ульянова. Влітку 1924 року ЦВК СРСР задольнив це клопотання. Виявом великої любові до Ілліча та івідданості пролетарській справі був вступ 35 передових робітників заводу до лав партії в дні ленінського призову. За станом на 1 січня 1925 року в партосередку заводу налічувалося 46 комуністів, переважна більшість яких працювала в цехах. Поповнила свої ряди комсомольська організація за рахунок передових виробничників.

         Вживаючи заходів до відбудови зруйнованого господарства, партійні та радянські органи дбали і про поліпшення умов життя трудящих. Наприкінці 1921 року губернське земельне управління виділило із земель державного фонду на правому березі річки Синиці необхідну площу під заводське селище. Весною наступного року робітники почали споруджувати житла. Земельне управління Первомайського округу, якому з квітня 1923 року підпорядковувалося робітниче селище, додатково виділило земельну ділянку на лівому березі Синиці. У 1924 році в селищі вже проживало 708 чоловік. З ініціативи профспілкової організації підприємства почали будузати комунальні квартири для робітників. 1927 року забрукували центральну вулицю селища. З’явилося чимало адміністративних будинків, проведено роботи по озелененню населеного пункту.

Історія Ульяновки частина 7

Восени 1928 року в Ульяновці обрано селищну Раду, до складу якої ввійшло 32 чоловіка, з них — 18 робітників, 8 учителів і медпрацівників, 6 службовців. Серед депутатів було 14 жінок. Тоді ж селище стало центром Данилово-Балківського, а з лютого 1932 року — Грушківського району Одеської області.

         Важливою умовою успішного здійснення планів соціалістичного будівництва була самовіддана праця радянських людей. Проведена в 1928 році реконструкція заводу дала можливість збільшити його виробничу потужність. Широкого розмаху на підприємстві набрало соціалістичне змагання та ударництво. Завдання першої п’ятирічки колектив виконав за чотири роки, випустивши 3 млн. пудів цукру. 18 жовтня 1932 року на заводі побував перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор, який дав цінні поради щодо організації роботи на підприємстві, розгортання соціалістичного змагання.

         Завдяки творчим зусиллям колективу заводу за роки другої п’ятирічки країна одержала 4,2 млн. пудів ульяновського цукру. Велика заслуга щ в цьому трудовому здобутку і працівників бурякорадгоспу при заводі, які вирощували бурякове насіння.

         Партійні організації Ульяновки, в яких налічувалося 83 комуністи, надавали велику допомогу трудящому селянству району. Виконуючи рішення листопадового (1929 р.) Пленуму ЦК ВКП(б), райком партії направив багатьох членів партії в села для організації сільськогосподарських артілей. Серед двадцятий’ятитисячників від цукрозаводу були В. І. Поступальський, І. З. Камінський, С. Л. Доманський, Й. С. Тариков, М. К. Шевченко. Робітники заводських майстерень ремонтували колгоспам сільськогосподарський реманент. Було створено курси рахівників.

         30 січня 1931 року в Ульяновці організовано МТС. Наступного року її тракторний парк мав 53 трактори і 6 автомашин. МТС обслуговувала 30 колгоспів. У 1933 році при МТС почав працювати політвідділ, який проводив велику організаторську і масово-політичну роботу серед механізаторів і колгоспників зони. Політвідділ видавав багатотиражну газету «Трактор», яка мобілізовувала трудівників села на успішне виконання завдань п’ятирічного плану. Так, 8 жовтня 1933 року під рубрикою «Перемога колгоспів села Грушки — перемога генеральної лінії нашої партії» газета вмістила кореспонденції про наслідки господарювання колгоспників, розподіл їх праці, культурне будівництво на селі. Начальником політвідділу з 1934 року працював син тульського зброяра С. М. Бєлоусов. 16-річним юнаком розпочав він свій трудовий шлях, 1919 року вступив у ряди комсомолу, а в наступному — до лав більшовицької партії. За самовіддану працю його нагородили орденом Леніна.

Історія Ульяновки частина 8

Працівники МТС домоглися у передвоєнні роки значних успіхів. Тракторний парк станції у 1938 році зріс втроє проти 1932 року. Механізатори разом з колгоспниками боролися за високі врожаї зернових і технічних культур. Так, середня врожайність зернових у колгоспах, що їх обслуговувала МТС, у 1938 році досягла 14,6 цнт, а в 1940 — 16,5 цнт. У 1939—1940 рр. Ульяновська МТС брала участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві і була удостоєна диплома 1-го ступеня та першої премії. Відзначаючи досягнення механізаторів у розвитку сільськогосподарського виробництва, Президія Верховної Ради СРСР в 1940 році нагородила МТС орденом Леніна.

         Весною 1931 року сів за кермо трактора син колишнього наймита комсомолець В. Я. Кримський. Через два роки здібного юнака призначили бригадиром тракторної бригади, яка 1936 року завоювала першість в обласному змаганні. На зльоті передових механізаторів Одещини в 1937 році його за самовіддану працю премійовано легковою автомашиною. Трудящі району виявили В. Я. Кримському високе довір’я, обравши його депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Протягом 1938—1940 рр. ордена Леніна удостоєні 8 працівників МТС, серед них — М. І. Карху, В. Я. Кримський, В. Т. Артеменко, Д. Ф. Маковійчук та інші.

         Натхненно трудилися в роки передвоєнних п’ятирічок і залізничники станції Грушка. 1940 року план перевезення народногосподарських вантажів вони виконали на 124 проц., були значно скорочені простої вагонів. Високих виробничих показників домоглися також колективи хлібоприймального пункту, харчового комбінату, райспоживспілки. Соціалістичне змагання очолювали первинні парторганізації — МТС, цукрового заводу, бурякорадгоспу, хлібоприймального пункту та райкому партії, які об’єднували близько ста комуністів. За вмілу організаторську роботу першого секретаря райкому партії С. Ф. Булаха в 1939 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Він обирався делегатом XVIII з’їзду ВКП(б). Питання господарського й культурного життя, хід соціалістичного змагання висвітлювалися на сторінках районної газети «Шлях комуни» (з 1935 року — «Шляхом Леніна», з 1964 — «Ленінець»).

Історія Ульяновки частина 9

Невпізнанно змінилася Ульяновка за роки перших п’ятирічок. Тут виросли сотні будинків — житлових, адміністративних, магазини. Почалося спорудження теплової електростанції. В 1938 році Ульяновку віднесено до категорії селищ міського типу. На кінець 1940 року житловий фонд селища розширився у чотири рази порівняно з 1928 роком. На 1 січня 1941 року тут мешкало 4050 чоловік. Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. 1929 року відкрито районну лікарню, де працювало 12 спеціалістів з вищою й 30 з середньою медичною освітою.

         Велика увага приділялася розвитку освіти, культури. З ініціативи Ульяновського партосередку вчителі селища ще на початку 20-х років організували гурток лікнепу. В березні 1926 року колектив школи провів вечір, кошти з якого пішли на придбання підручників і письмового приладдя. Того дня у лікнеп записалося 60 чоловік. Для підготовки заводських фахівців у 1927 році була організована профхімшкола, де навчалося близько 100 чоловік. Після реорганізації в 1934 році семирічної школи в середню кількість учнів збільшилась. 1937 року перші 25 юнаків та дівчат одержали свідоцтво про середню освіту. В 1940 році в Ульяновській середній школі навчалося 700 учнів і працювало 32 вчителі.

         У клубі цукровиків регулярно діяли гуртки художньої самодіяльності та спортивні секції. На всесоюзній спартакіаді працівників харчової промисловості, що відбулася 1936 року, шофер цукрозаводу комсомолець В. С. Савицький завоював першість у штовханні ядра. У 1938 році був відкритий літній кінотеатр, в селищі діяли дві стаціонарні кіноустановки, дві бібліотеки. Наступного року перед робітниками Ульяновського цукрозаводу виступала група артистів Великого театру Союзу PCP.

         Суворим випробуванням для трудящих Ульяновки, як і для всього радянського народу, стала Велика Вітчизняна війна. 23 червня 1941 року на цукрозаводі, в МТС, організаціях та установах райцентру відбулися багатолюдні мітинги, на яких трудящі одностайно поклялися, не шкодуючи життя, захищати рідну Батьківщину. З перших днів війни багато жителів селища пішло на фронт. Населення брало участь у спорудженні оборонних рубежів по лівому березі Південного Бугу. Там працювало понад 4 тис. юнаків і дівчат. З наближенням фронту Ульяновський цукрозавод було частково демонтовано і підготовлено до евакуації на схід. Однак вивезти обладнання заводу, а також техніку МТС не встигли.

Історія Ульяновки частина 10

В ніч на 1 серпня 1941 року Ульяновку захопили німецько-фашистські війська. В селищі розмістилися комендатура, жандармерія та поліція. Приміщення середньої школи гітлерівці перетворили на конюшню і фуражний склад. Робітників і службовців окупанти силоміць примушували працювати на залізниці, цукрозаводі. З райцентру і сіл району на каторжні роботи до Німеччини гітлерівці вивезли близько 2 тис. чоловік. Ненависний окупаційний режим викликав масовий опір з боку радянських патріотів. У селищі з’явилися листівки із закликами саботувати розпорядження гітлерівських властей, поповнювати партизанські загони. «Допомагайте партизанам! Руйнуйте мости, не віддавайте німцям хліб і худобу, рятуйте дітей від Німеччини. Хто допомагає партизанам, той справжній радянський громадянин»,— говорилося в одній з них. На цукрозаводі не раз вчинялися диверсії. Радянські патріоти гальмували навантаження вагонів на залізниці. Влітку 1942 року кадровий робітник заводу С Ю. Панченко разом з військовополоненими, які після втечі з таборів працювали на цукровому заводі, І. Мельником, В. Муратовим, О. Щербаковим, М. Ткаченком та М. Антоновим вчинив диверсію, внаслідок чого підприємство не працювало майже тиждень. Адміністрація заводу передала їх до рук гестапо. Гітлерівці розстріляли патріотів у м. Гайвороні. За період окупації фашисти замордували в селищі 357 радянських громадян, в т. ч. 69 дітей. За підозру у зв’язках з партизанами влітку 1943 року був розстріляний комсомолець A. В. Підвисоцький. Весною 1944 року в Ульяновці та навколишніх селах фашисти заарештували велику кількість радянських людей. В ніч на 12 березня після нелюдських катувань гітлерівці розстріляли 64 чоловіка. Серед страчених були й жителі селища — вчителька Д. І Олійниченко, комсомолка В. М. Шевченко та інші.

         12 березня 1944 року воїни 69-ї гвардійської стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії та 213-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 2-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу І. С. Конєва визволили Ульяновку і села району від німецько-фашистських окупантів.

Історія Ульяновки частина 11

Понад 500 жителів селища зі зброєю в руках билися проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни, 246 з них полягли смертю хоробрих. У рядах народних месників боровся проти гітлерівців в Одеському підпіллі П. О. Пустомельник, в лісах Білорусії — Г. І. Любомський.

         Гітлерівці завдали селищу великої шкоди — знищили техніку МТС, багато господарських споруд, вивезли худобу з ферм бурякорадгоспу. Перед відступом вони вірвали залізничний міст через річку Синицю, замінували корпуси цукрозаводу, найбільш дефіцитне устаткування підприємства пограбували. Тільки завдяки партизанському загону «Південний» (командир І. Г. Лісняк), який здійснював перехід із Савранських лісів в урочище Галоче, завод не було повністю зруйновано.

         Одразу після визволення Ульяновки відновив роботу райком партії (секретар B. Я. Кримський), райвиконком і райком комсомолу. Терміново було сформовано бригаду теслярів, які за три дні спорудили тимчасовий дерев’яний міст через Синицю. Було організовано розшук обладнання цукрового заводу, вивезеного окупантами. З ініціативи райкому комсомолу в селищі почали діяти курси підготовки санітарок, телефоністок і телеграфісток для діючої армії. Трудящі Ульяновки й району вже в квітні 1944 року здали близько 6 тис. цнт зерна у фонд оборони, передплатили державну позику на суму близько 10 млн. крб. Весною 1944 року вийшов перший повоєнний номер районної газети. Працювали пошта, радіовузол. З квітня почалося навчання в школі.

         Справжній трудовий героїзм виявили робітники цукрового заводу — в серпні 1944 року вони закінчили відбудову підприємства. За виробничий сезон держава одержала 282 тис пудів цукру. Велика заслуга в цьому належить комуністам. Електрозварник Є. С. Кришталь успішно провів весь комплекс електрозварювальних робіт. Змінний теплотехнік А. Й. Луцький організував монтаж парових котлів. Ульяновська MTС одержала у ті важкі роки значну допомогу: машини — з Уралу, насіння — від алтайських трудівників, фураж — з республік Середньої Азії. Працівники машинно-тракторної станції вчасно провели весняну сівбу, догляд за посівами та жнива в колгоспах, які вони обслуговували. Мобілізованих на фронт чоловіків замінили жінки. Для них були відкриті при МТС короткотермінові курси механізаторів.

Історія Ульяновки частина 12

З ентузіазмом включилися трудящі селища у відбудову й дальший розвиток народного господарства після закінчення війни. З розширенням виробничих потужностей заводу і впровадженням нової технології цукровики збільшували випуск продукції. За сезон 1947—1948 рр. підприємство не тільки досягло довоєнного рівня, але й значно перевищило його. Працівники МТС систематично виконували договірні зобов’язання з колгоспами. За самовіддану працю в роки четвертої п’ятирічки 38 механізаторів МТС були нагороджені орденами й медалями. Тоді ж урядовими нагородами відзначено й групу працівників бурякорадгоспу та районних організацій. Головний агроном бурякорадгоспу Л. Р. Компанієць та головний механік С. Т. Куцерда, які забезпечили високу культуру землеробства й механізацію трудомістких процесів у рільництві й тваринництві, удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці1. Успішно справилися із своїми планами і колективи промислового, харчового комбінатів, залізничної станції, хлібоприймального пункту, автоколони та ін, підприємств і організацій.

         Протягом четвертої п’ятирічки в селищі широко велося житлове будівництво. Розширено районну лікарню, відкрито ще одну середню школу та вечірню школу робітничої молоді. 5 травня 1949 року Президія Верховної Ради Української PCP перейменувала Грушківський район на Ульяновський.

 У 1959—1960 рр. була проведена реконструкція цукрового заводу. На буряко-приймальному пункті завершено механізацію трудомістких процесів. Завдяки цьому різко зросла потужність підприємства. Якщо в 1959 році щодоби перероблялося близько 18 тис цнт буряків, то в 1970 році — більше 28 тис цнт. Знизилися втрати цукру в процесі виробництва, зекономлено чимало електроенергії. Продукцію заводу почали відправляти на експорт — в Ірак, Судан та ін. зарубіжні країни. Трудівники бурякорадгоспу домоглися збільшення врожайності всіх сільськогосподарських культур. Врожайність бурякового насіння в 1970 році становила 18,3 цнт проти 12,9 цнт в 1959 році.

Історія Ульяновки частина 13

Значних успіхів домоглися й механізатори Ульяновської МТС Держава постачала машинно-тракторну станцію новою сучасною технікою. За вміле впровадження передової агротехніки, підвищення рівня механізації трудомістких процесів у землеробстві й тваринництві МТС п’ять років підряд (1954—1958 рр.) була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а 1957 року вийшла переможцем серед МТС у Всесоюзному соціалістичному змаганні.

         Після реорганізації МТС її обладнання передано районному об’єднанню «Сільгосптехніки», колектив якого рік у рік перевиконує виробничі завдання. На тваринницьких фермах працівники об’єднання впроваджували механізацію трудомістких процесів, допомагали ремонтувати трактори, комбайни, причіпне знаряддя.

         1958 року в Ульяновці створено «Міжколгоспбуд», За 1959—1965 рр, обсяг будівельно-монтажних робіт збільшився у 5 разів і обчислювався сумою 827 тис. крб.

         Будівельна організація має дві цегельні, кам’яний кар’єр, завод для виготовлення піщано-цементної черепиці. У 1967 році колектив заводу здав в експлуатацію 16 об’єктів, значно розширив обсяг виробництва будівельних матеріалів із місцевої сировини.

         На підприємствах і в організаціях Ульяновки широко розгорнувся рух за звання бригад і ударників комуністичної праці. Першими цього почесного звання удостоєні колективи електроцеху і ТЕЦ цукрозаводу та залізничної станції. Звання ударника комуністичної праці було присвоєно 368 виробничникам селища. Понад 50 трудівників Ульяновки в 1967 році відзначені орденами і медалями СРСР. Ордена Леніна удостоєні перший секретар райкому партії Г. О. Лета, доярка бурякорадгоспу С. Г. Титаренко, слюсар І. Д. Путько, який трудиться на Ульяновському цукрозаводі з 1938 року. Бригадир газової печі М. Г. Долиняк, начальник зміни Н. І. Литвинова, майстер цеху В. В. Рачинський удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора. В Ленінському ювілейному році перевиконали виробничі плани побутовий і харчовий комбінати. Працівники районної друкарні завоювали першість у соціалістичному змаганні поліграфістів області. їм вручено перехідний Червоний прапор обласної Ради депутатів трудящих та обласної ради профспілок. Залізничники забезпечили безперебійне перевезення народногосподарських вантажів, значно перевищили завдання по навантаженню й розвантаженню вагонів, скоротивши їх простої на годину проти планових.

Історія Ульяновки частина 14

523 жителі селища нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки орденів й медалей удостоєні 42 жителі селища, в їх числі ордена Леніна — голова райвиконкому О. Р. Винник, керуючий відділком бурякорадгоспу І. П. Іщук, завідуючий райвідділом експлуатації та будівництва автомобільних шляхів К. О. Семенов, ордена Жовтневої Революції — головний агроном бурякорадгоспу І. С. Маслянич.

План першого року дев’ятої п’ятирічки промислові підприємства селища виконали на 105 проц., а колектив цукрового заводу — на 102 проц. За рахунок модернізації устаткування та вдосконалення технології виробництва в новій п’ятирічці передбачено підвищити середньодобову виробничу потужність підприємства на 100 тонн.

         За останні роки в селищі споруджено завод для калібрування кукурудзи. Будуються молокозавод, типовий побутовий комбінат. Введено 15 дво- і триповерхових будинків на 236 комунальних квартир. З 1967 року 312 сімей справили новосілля у власних будинках. У триповерхових приміщеннях містяться середня школа, поштамт. Виросли адміністративний будинок, аптека, поліклініка, два дитячі садки-комбінати, кафе-ресторан, райунівермаг, 8 магазинів, автобусна станція, широкоекранний кінотеатр, два літніх кінотеатри, спортзал та кілька майстерень побутового обслуговування. Завдяки збільшенню асигнувань на благоустрій Ульяновки було розширено сітку водопроводу, заасфальтовано центральну вулицю, прокладено 15 км тротуарів. Провадяться роботи по насадженню дерев на вулицях, у парках та скверах селища. До кінця дев’ятої п’ятирічки заплановано провести 12 км водопроводу, газифікувати понад 1 тис. квартир, збудувати банно-пральний комбінат і готель.

         У селищі встановлено два пам’ятники В. І. Леніну — біля середньої школи № 1 та в парку, пам’ятник загиблим воїнам-односельцям і обеліск на честь військових з’єднань, що визволяли Ульяновку від німецько-фашистських загарбників у роки Вітчизняної війни.

Історія Ульяновки частина 15

З кожним роком зростає добробут трудящих, збільшується їх купівельна спроможність. Жителі селища мають у власному користуванні 106 автомашин, 268 мотоциклів. У багатьох сім’ях ввійшли в побут телевізори, пральні машини, холодильники. Кожний четвертий житель — вкладник ощадної каси. В Ульяновці діють районна лікарня на 170 ліжок з 9 відділеннями, фельдшерський пункт на цукрозаводі. В лікувальних закладах трудяться 36 лікарів і 87 чоловік середнього медичного персоналу. Будується лікарняний комплекс на 240 ліжок. Перша черга його стане до ладу наприкінці 1972 року. В 1971/72 навчальному році у двох середніх і двох восьмирічних загальноосвітніх школах навчалося 1512 дітей і працювало 137 учителів. У середній школі робітничої молоді та середній заочній школі здобувають освіту 300 чоловік. У 1967 році відкрито професійно-технічне училище, яке щороку випускає 150 кваліфікованих будівельників. 1970 року прийняла перших учнів дитяча спортивна школа. Споруджується середня школа на 940 місць. Уродженцями Ульяновки є генерал-майор М. Я. Добрановський, доктор філософських наук, професор М. М. Розенталь, лауреати Державної премії СРСР в галузі техніки за 1971 рік, кандидати технічних наук А. Ф. Марченко та P. Явдошин. За роки Радянської влади селище дало країні 356 учителів, 186 лікарів, 167 інженерів, 228 офіцерів Радянської Армії, 18 наукових працівників та багато інших спеціалістів.

         До послуг жителів — дві районні, селищна, заводська і 4 шкільні бібліотеки, книжковий фонд яких перевищує 110 тис. примірників. Багато громадян мають власні бібліотеки. За роки восьмої п’ятирічки тільки книжкові магазини райспо-живспілки продали трудящим селища літератури на суму понад 100 тис. крб. Велика заслуга в цьому невтомного пропагандиста книги працівника райспоживспілки комуніста Д. Л. Демидовича. В 1967 році його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Своє дозвілля трудящі Ульяновки проводять у районному будинку культури, де працюють драматичний, хоровий, хореографічний та естрадні гуртки. При будинку культури діє народний університет здоров’я, а при клубі цукрозаводу — народний університет культури. У районній дитячій музичній школі по класу фортепіано, скрипки, баяна і духових інструментів навчається понад 250 дітей робітників і службовців.

Історія Ульяновки частина 16

Велика заслуга у досягнутих успіхах належить районним і селищним партійним та радянським органам. Виконуючи рішення XXIV з’їзду КПРС, райком партії вдосконалює організаторську та масово-політичну роботу. Головна увага зосереджується на поліпшенні організації соціалістичного змагання, підвищенні продуктивності праці. З 1967 року хлібороби Ульяновського району завойовують перехідні Червоні прапори обкому партії та облвиконкому. За підсумками 1971 року район зайняв перше місце в республіці по врожайності зернових культур і відзначений перехідним Червоним прапором ЦК КП України та Ради Міністрів УРСР. Трудівники району виступили в області ініціаторами змагання за дострокове вико¬нання завдань дев’ятої п’ятирічки: у хліборобстві — за 4 роки, у тваринництві — аа 4,5 року.

         34 первинні партійні організації селища об’єднують близько тисячі комуністів. Найчисленніша з них на цукрокомбінаті, де із 269 комуністів 214 працюють безпосередньо в цехах та у відділках бурякорадгоспу. Надійними помічниками комуністів є комсомольці. 649 членів ВЛКСМ об’єднані у 20 первинних організаціях. Комсомольці райоб’єднання «Сільгосптехніки» виступили ініціаторами походу молоді за благоустрій селища, пропагандистами нових радянських обрядів стали комсомольці цукрозаводу.

 У селищі самовіддано трудяться заслужений ветеринарний лікар УРСР Ф. М. Гордієнко, заслужена вчителька УРСР Ю. К. Собківська, заслужений агроном УРСР М. К. Хоменко. Повагою користуються ветерани праці, відзначені багатьма урядовими нагородами. Серед них колишній партійний працівник В. Я. Кримський, член КПРС з 1919 року І. П. Сичевський, активні учасники громадянської та Великої Вітчизняної воєн А. Ф. Лукасевич, І. А. Шинкарук, К. О. Осадчий, ветерани праці В. М. Томашевський, І. Я. Крижанівський та інші.