Туризм

ТУРИСТИЧНИЙ ПАСПОРТ

РАЙОНУ

1.Назва району, час утворення.

Благовіщенський район.

Згідно  постанови ВУЦВК від 7 березня 1923 року  створено Данилово – Балківський район з центром в с.Данилова Балка. Наприкінці 1928 року центром Данилово Балківського району стало селище Ульяновка (колишнє селище Грушківського цукрового заводу).

У 1938 році селище Ульяновка  отримала статус селища міського типу.

У 1974 році смт. Ульяновка стало містом районного підпорядкування.

У 2016 році м. Ульяновка перейменовано на Благовіщенське.

2. Географічне положення району.

Благовіщенський район розташований  у південно – західній частині Придніпровської височини  у лісостеповій  зоні.  Територія району історично є  частиною  Брацславського Поділля.  Він  межує  на  сході  з  Голованіським, на заході з Гайворонським районами Кіровоградської області, на півдні  Кривоозерським районом Миколаївської області, та Савранським районом Одеської області, на півночі – з Уманським районом Черкаської області.

Крайні точки :  північна  в районі села Синьки, південа біля села Луполове, західна  - західніше  села   Кам’яна Криниця , східне  на північних  схід  села Змійового.

Територія району  займає  0,7 тис.км.кв. ,  що  становить 2,8 % від  загальної  території області.

3.Особливості  рельєфу.

Благовіщенське розміщено  в  південній  частині  Придніпровської височини. Поверхня району  являє  собою  підвищену  полого хвилясту  лесову  рівнину, розчленовану  долинами  річок, балками  і  ярами,  загальний  похил  поверхні  - на південний  схід. Найвища  точка  рельєфу  -  211 м. – знаходиться західніше села Кам’яна Криниця.

4. Характеристика клімату.

Клімат району -  помірно континентальний . Середня  температура  січня  - 5,1С ,  липня + 20,3 С. Період з температурою понад + 10 С становить  біля 170 днів. Середня річна кількість опадів 520 міліметрів. Основна частина вологи випадає в  теплий період  року. Висота снігового покрову  до 10 см. Північна  частина Ульяновщини  розташована  в  недостатньо вологій , теплій агро кліматичній зоні, а  південна  - в посушливій, дуже теплій агро кліматичній зоні. 

5. Флорофауністичні  ресурси.

Район  розташований  у лісостеповій зоні. 

Природна  рослинність  (луго – степова,  діброви, чагарники) збереглися на схилах долин.  Лісом (дуб, граб, клен, акація, берест, сосна, липа), вкрито 2,6 тис.га,  лісосмугами  - 1,0 тис. га.  Близько 90 %  площа  лісів  займає  дуб. На Ульяновщині   багато  таких  трав’янистих рослин  як  гори цвіт, звіробій, астрагал, валер’яна , подорожник та інші. 

Серед ссавців  найбільш  поширені  дикі  кабани  ,  лисиці,  зайці, білки, вовки,  серед  птахів -  дятли, сороки, лелеки, дикі качки, лебеді, та інші. Серед плазунів – черепахи, вужі, ящірки та жаби зустрічаються гадюки. В річках багато риби,    короп, щука, сом, карась, товстолоб , білий амур, також водяться видри і ондатри.

6.Забезпеченність  рекреаційно – туристичними ресурсами.

Завдяки  автобану  Київ – Одеса  та   мережі   готельно – ресторанних  комплексів  ,  район  повністю забезпечений  готелями, закладами громадського харчування, АЗС  та місцями  короткочасного відпочинку.

7. Унікальні ландшафтні  та природні  об’єкти.

На території  району  розташовані   два  заповідні  об’єкти  місцевого значення, що займають площу  7,82 га. Це  гідрологічна пам’ятка   природи “Кам’яна Криниця“ та дендрологічний  парк  “Благовіщенський парк“

Цікавими  є   виходи  гранітних  порід  на берегах  річок Південний Буг та Синиця.

8. Актуальні  та  потенційні   для району види  туризму.

Потенційним  для  району  є розвиток   водного  туризму  на  річці  Південний Буг, а також  організація  екскурсійних  маршрутів. Розвиток Центру  репродуктивного конярства в селі Сабатинівка  дасть змогу  збільшити  кількість кінних   туристичних  маршрутів,  с.Сабатинівка “Кінний спорт“  директор А.А.Клімов.

9.  Екологічний  стан    території.

Через відсутність промисловості  з викидами  та  забрудненнями , що забруднюють  повітря  та  воду  екологічний стан району  задовільний.

10. Перспективний розвиток туризму, створення нового  туристичного продукту.

Перспективним   у розвитку туризму на території  району   , є  освоєння  прибережної   зони річки Південний Буг  , створення баз  відпочинку.

11.Загальна  оцінка    ресурсно – рекреаційного потенціалу району. 

Ресурсно  - рекреаційний  потенціал району  відповідає  сучасним  вимогам.

З ІСТОРІЇ КРАЮ

Територія Благовіщенського району була  заселена здавна про, що свідчать археологічні знахідки, які датуються верхнім (пізнім) палеолітом (40-10 тисяч років тому). Біля сіл Данилова Балка, Луполове, Кам’яний Брід, Синьки та Сабатинівка  знайдені поселення трипільської культури, однієї з найяскравіших археологічних культур доби енеоліту (ІV - середина III тисячоліття до н.е.).

Село Сабатинівка дало назву археологічній культурі пізнього періоду бронзового віку.   Сабатинівська культура існувала ХІV – ХII ст. до н.е., мала кам’яну архітектуру й розвинуті для того часу  металургію та хліборобсько – скотарське господарство. В 1936 році у річці Південний Буг поблизу села було  знайдено дерев’яний човен цієї ж  доби, який в даний час зберігається у Військово – морському музеї    Санкт – Петербурга.

У різні часи на цій землі панували скіфи, сармати, кімерійці, готи, гуни, обри, хазари, угри, печеніги. Унаслідок запеклої боротьби слов’ян з печенігами вона була приєднана до Київської Русі (середина Х ст.) У другій половинні ХІ ст. сюди дійшла експансія  половецьких ханів. Половці постійно нападали на Русь, яка в процесі нескінчених зовнішніх та внутрішніх воєн у першій половині ХІІ роздрібнюється  на ряд князівств. У ті часи територія сучасного Благовіщенського району відійшла до Половецького  ханства, яке у другій  половині  ХІІ ст. хан Кончак  перетворив у могутню державу.

У першій половині ХІІІ ст. монголо – татарські  завойовники розбили розрізнені війська руських  князівств і розгромили Половецьке ханство. Внаслідок битви на Синіх Водах (1363 р.) русько – литовським  військом, очолюваним великим князем  Ольгердом,   ординці потерпіли поразку, в наслідок чого   Подільська земля, куди і входила територія сучасного    Благовіщенського району відійшла до Великого князівства Литовського.

За Люблінською унією 1 липня 1569 року  Литва і  Польща об’єдналися в єдину державу під назвою Річ Посполита. Звенигородський повіт, якому належали землі сучасного Благовіщенського району, увійшов до складу Брацлавського воєводства Королівства  Польського. Унаслідок поділу Речі Посполитої (2квітня 1793) благовіщенські землі відійшли до  Єленецького повіту Вознесенського намісництва.

У 1861 році  було скасовано кріпосне право. 

Поселення на місці сучасного Благовіщенська  виникло на початку ХІХ століття. Його історія тісно пов’язана з Грушківським цукровим заводом. Місто і район виникли і існують саме завдяки цьому найдавнішому переробному підприємству України.

Земля, на котрій був споруджений завод, належала княгині Марії Строгановій, народженій Потоцькій. Вона розпочала будівництво цукрового заводу восени 1870 року. Оскільки завод зводився неподалік с. Грушка, його назвали Грушківським. Одночасно з заводом зводились водяний млин, винокурня, кілька допоміжних будівель, а також 20 хат і дві казарми для робітників.

Наприкінці 1872 року майже всі виробничі будови були споруджені.

У наступному році завод перейшов у власність товариства на паях, де контрольний пакет акцій належав графу Григорію Строганову, чоловікові графині Строганової. Товариство прискорило завезення з Бельгії необхідного обладнання, а також законтрактувало у графині 1051 десятину землі для вирощування цукрових буряків. Восени того ж року завод видав першу продукцію.

З 1904 року і до націоналізації заводу 1918 року головним орендатором, а фактично господарем підприємства, був головний інженер Київської удільної контори Леонід Тимофійович П’ятаков. За його господарювання сталися певні зміни на краще. Від станції Грушка до заводу були підведені залізничні колії.

В результаті реконструкції підприємства 1928 року його продуктивність зросла у півтора рази.

В 1921 році на прохання робітників та службовців району Первомайський окружний земельний відділ виділив із земель державного фонду, які розташовані на правобережжі річки Синиці, площу під індивідуальні садиби. 25 березня 1922 року під керівництвом землевпорядника Кіби Петра Федотовича було розміщене робітниче селище. Першими спорудили будинки робітники заводу Параконний Роман Йосипович, Струковський Степан Антонович, учитель Параконний Василь Ілліч та інші. Робітниче селище було названо Благовіщенське, яке після смерті В.І.Леніна (Ульянова) за проханням робітників цукрового заводу 1924 року ЦВК СРСР було перейменовано в Ульяновку.

В 1926 році на лівому березі річки Синиця теж було приступлено до розподілу державних земельних фондів під садиби робітникам і службовцям. Першим поселенцем був робітник заводу кочегар Білоконь Тарас Мефодійович, тому селище назвали Тарасівкою, на даний час це північна частина міста.

В період після війни завод став на лише найбільшим економічно сильним підприємством району, а й об’єктом досить потужної інфраструктури. Школа, дитячий садок, гуртожиток, житлові будинки, неврологічне відділення з бальнеологічним грязелікуванням, будинок культури, інші життєво важливі об'єкти виростали навколо заводу.

19 липня 1974 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР селище віднесене до міст районного підпорядкування. Це наймолодше місто в Кіровоградській області.

Туристичне Благовіщенське

Географічне розташування, природні умови роблять район привабливим для розвитку  туристичної галузі. Завдяки автобану Київ – Одеса через територію району проходять десятки автобусних маршрутів, які з’єднують більшість обласних центрів Правобережжя України.

Однією з пам’яток архітектури, яка розташована в мальовничому місці р. Південний Буг є водяний млин, який побудований в 1901 році. Місцевість біля водяного млина має рекреаційне значення - 3 острови в руслі ріки - кам’яні породи.

Церква Чудо Архістратига Михайла в селі  Данилова Балка , початок ХІХ ст.  побудовано з бутового каменю з місцевого гранітного кар’єру.

Джерело "Кам'яна криниця"

Гідрологічна пам'ятка місцевого значення джерело "Кам'яна криниця" створена 1.07.1992 року. Джерело розташо­ване в північній частині села Кам'яна Криниця на лівому березі долини верхньої течії ріки Кам'янка. Площа гідрологічної пам'ятки становить 0,22 га. У 1973 році давній дубовий зруб криниці був замінений кам'яним, виготовленим із вірменського туфу.

Джерело має прозору, без смаку та запаху воду. Джерело Кам'яна криниця є зоною розвантаження підземних вод Українського тріщинного басей­ну, які практично не залежать від погодних умов та інших зовнішніх чинників.

В 1892 році споруджено невелику залізничну станцію Грушка, перший поїзд через яку пройшов восени 1894 року. 

Пам'ятка садово-паркового мистецтва    місцевого значення Благовіщенський парк

Створений 1.07.1992 р. групою науковців Міжвідомчої комплексної лабораторії наукових основ заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України під керівництвом д.б.н. Т.Л. Андрієнко.

Територія мальовничого парку розташована на місці ко­лишнього парку, на лівому березі водосховища річки Синиця в центрі міста. Площа парку складає 7,4 га. Парк доб­ре спланований та оформлений, має центральну та бокові алеї, фонтани.

Пішохідні туристично-екологічні маршрути

1-й маршрут - Лозуватсько - Сабатинівський. Маршрут розрахований на триденний пішохідний похід. Він проходить вздовж лівого берега Південного Бугу, через території Гренівського та Кошароолександрівського заказника. Проходячи вздовж маршрутом із с. Лозувата до с. Сабатинівка ми можемо завітати до Народного Лозуватського музею історії, побачити пам’ятки архітектури Лозуватського млина, а також  групу курганів с. Сабатинівка.

2-й маршрут – Лісовий. Бере початок у с. К.Криниця, а закінчується у с. Вільхове. Тут є лісові масиви: Ліскове, семи дуби, дубини, Чапловудський ліс та мальовничі скелі каньйону річки Синиця.

3-й маршрут - Кам’яногірський. Початок маршруту в м. Благовіщенське – кінець с. Синицівка. На початку маршруту знаходиться найдавніша млинова споруда України,

якій не має аналогів.

Туристичний маршрут «Кам'яногірський»

Гостей гостинно зустрічає м. Благовіщенське. Це мальовниче місто пропонує відвідати визначні місця.

Подорож маршрутом розпочинається з Районного історичного музею, який

презентує  оновлену експозицію «Історія рідного краю», яка бере свій початок від Кам’яного віку до сьогодення (Кам’яний вік, Трипілля, Скіфська доба, Черняхівська культура, Київська Русь, Подільська Губернія, місцевий цукровий завод, Колективізація, Друга Світова війна, Відбудова, Афган, Незалежність України).

А також можна відвідати картинну галерею, де представлена колекція відреставрованих картин Хольцмана Анатолія Гнатовича (19.02.1919 - 2002 рр.), яка була передана в музей 15 липня 2009 року онукою художника в первозданному вигляді.

Далі туристи разом з гідом переїздять до наступної зупинки  - с. Кам’яний Брід, де знаходиться безстічне "Бездонне озеро", яке має підзем­не живлення та підземний стік. Його максимальна глибина ста­новить 2.85м. Виходи гранітів, гроти, рідкісні рослини.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Кам'яногірський»

Заказник знаходиться в долині нижньої течії річки Синиця між селами Синицівка, Кам'яний Брід та Шамраєве Благовіщенсь­кого району. До території заказника входять також нижні час­тини долин приток Синиці — річок Таужнянка, Куца Балка та Лісова. Площа ландшафтного заказника 291 га.

На цій невеликій території зафіксовано значну кількість топонімів, серед них ороніми та гідроніми, які доцільно при майбутньому диференціюванні закріпити за окремими ділянка­ми  заказника.

В яружно-балкових геокомплексах розвантаження підзем­них вод які проявляється джерелами та струмками. В північній частині знаходиться безстічне "Бездонне озеро".

Типи рослинності ландшафтного заказника відзначаються високим ступенем флористичного та фітоценотичного багатст­ва, а також значною участю видів, що занесені до охоронних списків різного рівня. Серед угруповань степової рослинності переважають фітоценози з домінуванням костриці валезійської, чебрецю Маршалла, ковили волосистої, шавлії гайової, вишні кущової, тимофіївки ти-мофійкової, конюшини гірської, жабриці польової, льону шорстко­волосистого, троянцю гайового. На виходах гранітних порід формуються угрупо­вання з домінуванням молодила руського, червецю однорічного, очитку їдкого. У тріщинах скель північної експозиції тра­пляються угруповання, утворені папоротями - костянцем волосоподібним, багатоніжкою звичайною, пухирокрильницею ламкою.

На території заказника виявлено локалітети 32 вида, що потребують охорони на різних рівнях. Серед них два види, зане­сених до Червоного списку МСОП:

-    астрагал волохатоквітковий;

-    ковила пухнастолиста.

До Європейського червоного списку занесено один вид — вже згадуваний астрагал волохатоквітковий.

До діючого видання Червоної книги України занесено 8 видів флори заказника:

астрагал волохатоквітковий;ковила волосиста;ковила пірчаста;ковила пухнастолиста; ковила Лессінга; ірис понтичний; сон лучний; шафран сітчастий).

24 види флори заказника, що потребують регіональної охорони на території Кіровоградської області:

аїр тростиновий; анемона лісова; костянець волосоподібний; багатоніжка звичайна; белевалія сарматська; вишня кущова; волошка східна; мушка  непомітна; гвоздика Андржійовського; гіацинтик білуватий; леопольдія тонкоцвіта; ломиніс цілолистий; льон шорстковолосистий; ~ мигдаль карликовий; молодило руське; оман Олени; осока вузьколиста; ірис галофільний; ірис угорський; ірис карликовий; пухирокрильниця ламка; шипшина найколючіша; щитник папороть чоловіча; юринея вапнякова

Крім того, у складі рослинності даної території виявлено чотири угруповання, які підлягають охороні відповідно до діючого видання Зеленої книги України (2009):

-         Угруповання   формації   ковили  

-         Угруповання    фюрмації    ковили    пірчастої   

-         Угруповання формації ковили пухнастолистої

-         Угруповання формаці мигдалю карликового.

Ландшафти заказника значно постраждали від заліснення степових схилів в рамках програми "Ліси України" неаборигенною деревною породою дубом червоним. Для збереження існуючих степових ландшафтів не­обхідно хоча б частково ліквідувати ці насадження. Разом із тим, степові угруповання зазнають експансію неаборигенного деревного виду робінії звичайної або білої акації, що приводить до зниження флористичного ба­гатства степових угруповань.

Наступний населений пункт – с. Сабатинівка. Тут на гостей чекає екскурсія кінним заводом та їзда верхи. Потім прогулянка до старого млина.

А завершується подорож у с. Синицівка на зеленій садибі «Землянка», яка пропонує цікавий відпочинок та ночівлю у землянках або комфортабельних номерах.

Після відпочинку Вам залишиться дістатися лише додому, де переглядаючи фото, згадати приємні та незабутні моменти мандрівки.